Увійти

ФПУnews

Увійти

ФПУnews
  • Європейським цінам – європейську зарплату
  • Профспілки вимагають парламентських слухань по газу і тарифам.
  • Житлові субсидії від держави – це радянський «собес»
  • Альтернатива високим цінам – високі зарплати!
  • Черга за субсидіями – це приниження для працівників!
  • Низькі зарплати – це гальмо розвитку країни!
  • Заможні працівники – сильна держава!
  • РОБОТУ! ЗАРПЛАТУ! ГІДНЕ ЖИТТЯ!
  • Людині праці – гідну зарплату, а не субсидії!

Євген ГОЛОВАХА: «Україні потрібен профспілковий рух на засадах соціал-демократичної ідеології»

17 жовтня, 2016, 19:33

Поділитися

Які перспективи профспілкового руху в Україні? Що потрібно зробити, щоб його вплив на рішення найбільш гострих та актуальних питань соціально-економічного життя країни, захисту прав та інтересів людини праці був більш вагомим та ефективним? На ці та інші запитання ми попросили відповісти заступника директора Інституту соціології НАН України, професора Євгена Головаху.

– Євгене Івановичу, зараз багато говорять про низькій рівень довіри до політичних партій. На їхньому фоні громадські організації, насамперед, профспілки все ж мають певний рівень довіри. Але вони фактично не мають  того впливу на прийняття державних рішень, якого від них могли би чекати, як від своїх головних захисників, люди праці. З чим це пов’язано?

– Перш за все зазначу, що криза профспілкового руху – це світова тенденція. І пов’язано це, насамперед, з глобальними процесами. Це зрозуміло. Радянській Союз мав офіційну систему профспілок, мав всі передумови, щоб ця система утримувалась на державному рівні. Тому наша криза природна. Зникає держава – зникають інструменти, які підтримували той  традиційний профспілковий механізм. Доречи зникає і той самий робітничий клас, який існував.

У нашому інституті було проведено дослідження, яке наочно показало, що за ці 20 років відбувався процес розмивання  робітничого класу. Великі підприємства – це більш вже екзотика для України.

А що до людей, які є найманими працівникам у бізнесі, то тут дуже складно. Якщо це дрібний бізнес – то як їх захищати? А якщо великий – знов-такі багато що залежить від підприємця.

– Так що ж робити? Як захищати права та інтереси працівників?

– Тільки враховуючі сучасні реалії. Дійсно, люди, які виживають за рахунок найманої праці, не захищені. Але їх захищати легше, коли вони організовані на великих підприємствах. При цьому треба розуміти, що всі наші політичні сили залежать від великого бізнесу. Тому, звичайно, будуть захищати інтереси саме великого капіталу, роботодавців, а не працівників.

– У таких умовах, тім більш, простим працівникам вкрай потрібна своя сила, яка могла б їх захистити. Якою вона має бути?

– Тут треба сказати, що, не зважаючи на те, що процеси, про які ми говоримо, світова тенденція, Україна має свою специфіку. Наприклад, в Росії створювати профспілкові рухи, які були б проти  влади, це небезпечно, це загроза для волі і життя. В Україні можна щось зробити, не рискуючи волею та життям. Маю на увазі, можна створити такий профспілковий рух, який може протестувати, бо в нашої країні є певні межі реальної демократії.

І тут я бачу два шляхи створення такої системи політичного і соціального впливу тих, хто захищає працівників. Приклад підвищення тарифів на послуги ЖКГ показує непрозорість прийняття таких важливих для людей рішень. Тому це має бути такий профспілковий рух, який вважає, що подібні рішення повинні бути прийняти тільки з урахуванням інтересів працівників, відкрито і прозоро. І не тільки вважав, але і вимагав цього. Доречи, можна було б знайти людей у Верховної раді, яки б пішли на співпрацю у цьому питанні.

– А наскільки висока зараз довіра до профспілок?

– Вона десь коливається в межах 13-16 відсотків. Приблизно це співпадає з цифрою тих, хто підтримує соціал-демократичну ідею. Це теж достатньо потужно. Наприклад, довіра до Уряду тільки 7 відсотків. Тому треба шукати саме тих, хто на заклик профспілків може брати участь у законних формах соціального протесту.   Справа у тому, що у нас є багато форм руйнівного протесту. А треба шукати форми конструктивного протесту, при якому не тільки руйнується те, що є і те, що не задовольняє, але й лунають конкретні пропозиції.

– Мабуть тому соціал-демократичні ідеї все ж знаходять у наших людей більший відклик ніж, скажімо, соціалістичні і тем більш комуністичні? Доречи і представником Федерації профспілок України в Верховної Раді Президія ФПУ обрала народного депутата України, лідера Соціал-демократичної партії Сергія Капліна.  Про що це говорить? Могла би така партія разом з профспілками вирішувати питання соціально-економічного захисту людини праці?

– Я вважаю, що партію одним найменуванням не створиш. Спочатку все ж таки має бути певний соціал-демократичний рух, який дійсно міг переконати хоча би ті 15 відсотків прибічників ідеї. Взагалі у нас є всі передумови для створення двопартійної системи європейського зразка. Це можуть бути такі ідеологічні партії націонал-демократи і соціал-демократи. Згідно соцопитуванням, саме ці сили користуються найбільшим рівнем підтримки.

Мова йде по те, чи можна не враховувати думку людей, які займаються найманої працею, їх уявлення про майбутнє країни? А думки і інтереси саме таких людей віддзеркалює соціал-демократична ідея. Тому треба об’єднати політиків і простих громадян, які підтримують соціал-демократичну ідеологію. Більш того, така сила могла би отримати також підтримку зі сторони європейських соціал-демократів, які все мають великий вплив у своїх країнах. Взагалі я вважаю, що Україні потрібен профспілковий рух саме на засадах соціал-демократичної ідеології.

– А чому Ви так вважаєте?

– Справа у тому, що ідеологія та завдання профспілок співпадають з ідеологією і завданнями соціал-демократів. І ті, і інші вважають своїм пріоритетом соціальний захист людини. Але мало назвати партію соціал-демократичної, треба йти до її створення через конкретні дії.

– Добре. А що конкретно мають робити профспілки?

– Перш за все, розвиваючі діалог з владою, проводити конструктивні акції протесту проти будь-яких порушень прав та інтересів працівників. Яскравий приклад – підвищення тарифів. Профспілки мають активно і рішуче реагувати на це. Але і вносити свої конкретні, конструктивні пропозиції. У такому разі рівень довіри в них буде зростати.

– Так як це роблять профспілки в Європі? Але та ж Федерація профспілок, її членські організації вже переконливо доказали, що можуть вивести людей на вуличні акції протесту з конкретними вимогами.

– Якщо ми вже заговорили про європейський досвід, то він показує, що і профспілки, і політичні сили там досягають успіху тільки тоді, коли слідують принципу «Думай – глобально, дій – локально». Це говорить про те, що довіра у людей росте тільки у тому випадку, коли вони бачать, що на рівні їхнього міста чи їхнього регіону виконуються обіцянку і робляться саме конкретні справи, вирішуються хай маленькі, але конкретні питання.  Тобто, вважаю, для досягнення успіху та підвищення рівня довіри у суспільстві, профспілковому руху треба здійснювати дві головні речі – відстоювати інтереси працівників шляхом соціального діалогу, конструктивних акцій протесту і роблячи конкретні корсетні справи на локальному рівні.

Бесіду вів Олексій ПЕТРУНЯ